напророкувати
НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь.
Помилився Покришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Збан., Сеспель, 1961, 446);
— Однаково збудеться все, що я отут напророчила (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 87);
// Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь.
— Вража, дівчино! — каже [Тиміш], — напророкувала мені лихо! (Вовчок, І, 1955, 54);
— Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! — Ми молили собі у господа хлопчика (Стор., І, 1957, 138).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- напророкувати — напророкува́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- напророкувати — -ую, -уєш і напророчити, -чу, -чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь. || Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- напророкувати — НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що, чого, розм. Передректи, провістити що-небудь. Їдучи в росію, Марія передумувала все, що їй напророкував знаменитий у Парижі сомнабуліст-ясновидець Алексіс (М. Словник української мови у 20 томах
- напророкувати — НАКЛИ́КАТИ що на кого-що (своїми діями або словами викликати, спричинити що-небудь неприємне, небажане), СПРОВА́ДИТИ, ЗВЕСТИ́ рідше, НАВОЛОКТИ́ розм.; НАВІЩУВА́ТИ розм., НАПРОРОКУВА́ТИ розм., НАПРОРО́ЧИТИ розм. Словник синонімів української мови
- напророкувати — Напророкува́ти, -ку́ю, -єш гл. Напророчить. Не даремне таке напророкував странній. Г. Барв. 461. Словник української мови Грінченка