напророкувати
НАПРОРОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш і НАПРОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Передректи, провістити що-небудь.
Помилився Покришень, коли напророкував отому крислатому комнезамівському дубові.. довгого віку (Збан., Сеспель, 1961, 446);
— Однаково збудеться все, що я отут напророчила (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 87);
// Пророкуючи, накликати, зробити дійсністю що-небудь.
— Вража, дівчино! — каже [Тиміш], — напророкувала мені лихо! (Вовчок, І, 1955, 54);
— Бодай тебе, чоловіче! Напророчив нам дочку! — Ми молили собі у господа хлопчика (Стор., І, 1957, 138).
Словник української мови (СУМ-11)