невгомонний
БЕЗУГА́ВНИЙ (про які-небудь звуки — який не змовкає, не стихає, лунає безперервно), НЕВГАМО́ВНИЙ, НЕВГАВА́ЮЧИЙ, НЕВМОВКА́ЮЧИЙ, НЕВЩУХА́ЮЧИЙ, НЕМО́ВЧНИЙ, НЕСТИХА́ЮЧИЙ, НЕУГА́ВНИЙ (НЕВГА́ВНИЙ), НЕВГОМО́ННИЙ, НЕВГАВУ́ЧИЙ (НЕВГАВУ́ЩИЙ) розм. (звичайно про звук людського голосу, співи, щебетання птахів тощо). Земля горіла, двигтіла від безугавних вибухів (Я. Баш); Крякання, кудкудакання, цвірінькотіння зливаються в один невгамовний хор, від якого голова тріщить (Я. Гримайло); Невгаваюче бовкання дзвона, чад з диму.. сповняють повітря несказанною тривогою (М. Коцюбинський); Знизу, з території порту, долинав невмовкаючий гамір; вищали клаксони автомашин, торохтіли брички по брукові, захлиналися сирени катерів (Ю. Смолич); В перші дні криничани ходили в Каховці, як у чаду. Голови туманіли від невщухаючого лементу цього вавилонського стовпотворіння (О. Гончар); Час від часу крізь немовчний гуркіт долинали зойки поранених (Н. Тихий); Нестихаючий регіт присутніх розривав їй череп (Я. Галан); Вона почула тільки якийсь невгавний металевий звук (Ю. Смолич); На перший день Різдва гомоніло колядою все село — одночасно в різних кінцях, а з дзвіниці нісся невгомонний дзвін (Р. Іваничук); Невгавучий крик та гомін доносився до них (Панас Мирний); Чув розмову невгавущу, бачив купок дітей шумливих (Марко Вовчок).
НЕВГАМО́ВНИЙ (який не може вгамуватися, заспокоїтися, перестати діяти), НЕВГОМО́ННИЙ, НЕПОГАМО́ВНИЙ, НЕВГАМО́ВАНИЙ рідше, НЕВГАВУ́ЧИЙ (НЕВГАВУ́ЩИЙ) рідше, НЕВГА́ВНИЙ (НЕУГА́ВНИЙ) рідше, НАВІЖЕ́НИЙ підсил. розм. Коли Хома затримувався на передовій, ..кожному тоді ніби не вистачало невгамовного подоляка (О. Гончар); — Ох, ця мені молодь, невгомонна молодь (М. Стельмах); Розмірена течія днів немовби потрапила в крутіж, і непогамовний Аристарх, для якого взагалі не існувало спокою, цілком віддався тому коловоротові (В. Логвиненко); Туди (до берега) біжать хлоп'ята невгавучі — І сміх, і гук, і галас навкруги... (Б. Грінченко); Познайомлю тебе з таким же навіженим мрійником, як і ти (М. Чабанівський). — Пор. 1. невто́мний, 3. неспокі́йний.
НЕПОСИДЮ́ЧИЙ (НЕПОСИДЮ́ЩИЙ) (який не може довго всидіти, пробути на одному місці, за одним заняттям або без певного заняття), НЕПОСИ́ДЛИВИЙ, НЕВСИ́ДЛИВИЙ, НЕВГАМО́ВНИЙ, НЕВГОМО́ННИЙ, НЕПОСИДЯ́ЧИЙ (НЕПОСИДЯ́ЩИЙ рідко) розм., ТОВКУ́ЩИЙ розм., НЕВСИДЮ́ЧИЙ рідко. Був Матвій непосидючий і працьовитий, завжди собі якусь роботу знайде (І. Цюпа); І Юхимчик зростав — щебетливе, непосидливе щире дитя (М. Гірник); Одного бракувало в веселій господі невсипущої господарки: русявих головок (голівок) невгамовних щебетунчиків (Л. Яновська); Ви ж самі добре знаєте: наш брат автор — людина непосидяща. То на ферму.., то в хату до доярок одним оком зазирнеш (О. Ковінька); — Та такий товкущий (о. Тарасій), непосидящий, що все товчеться то по келії, то по садку (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. невгамо́вний, 3. неспокі́йний, 1. рухли́вий.
НЕСПОКІ́ЙНИЙ (який не відзначається спокійним характером; про тварин, птахів — який поводить себе неспокійно), НЕВПОКІ́ЙЛИВИЙ рідше, НЕПОКІ́ЙНИЙ рідше; НЕВГАМО́ВНИЙ підсил., НЕВГОМО́ННИЙ підсил. (про людину та її вдачу). У неспокійного діда завжди знайдеться якась робота, усе він знає, усе кипить в його руках (М. Стельмах); Птахи були неспокійні, метушилися, бились крилами поміж очеретом і здіймали галас (М. Коцюбинський); Невпокійливий хлопець... Позаторік... підвозив влітку воду трактористам, а щоб веселіше було, на бочці написав мазутом "ТУ-104" (О. Гончар); Гомонять перед нічлігом, Опустившись, ніби хмарка, Невпокійливі шпаки (М. Рильський); Про вас, дівчата.. І вашу вдачу невгамовну Сказать хотілося б мені (Л. Забашта); Кипуча, невгамовна натура Франкова не могла вміститися в рамки самої літературної роботи (М. Коцюбинський). — Пор. 1. невгамо́вний, непосидю́чий.
Словник синонімів української мови