невтішний
БЕЗНАДІ́ЙНИЙ (про становище, обставини і т. ін. — у якому не видно надії на поліпшення), БЕЗВИ́ХІДНИЙ, БЕЗПОРА́ДНИЙ, БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ підсил. (звичайно із сл. часи, життя, доля, злидні тощо); НЕВИЛА́ЗНИЙ підсил. розм. (про злидні, борги і т. ін. — якого важко позбутися, з якого важко виплутатися); БЕЗПЕРСПЕКТИ́ВНИЙ, БЕЗВИГЛЯ́ДНИЙ зах. (який не дає підстав сподіватися на добрі результати). Все частіше поверталося до поета почуття розпачу від думки, що він довічно відкинутий усім світом і рокований на безнадійне животіння гарнізонного солдата (З. Тулуб); Все складнішим, все безвихіднішим вставало перед Марусею її завтра (Г. Хоткевич); Тужлива, безпорадна самотина обгортає холодом (С.Васильченко); Потяглися виснажливі дні безпросвітного казарменого життя (З. Тулуб); Та все перенесе тільки загартована у лихій долі, у щоденній недостачі та невилазних злиднях людина... (Панас Мирний); Хоч Іван і припускав можливість саме такого завершення свого безперспективного кохання, проте звістка ця остаточно підбила його (П. Колесник); Бачив (Лі Юнкшан) безвиглядні вічні злидні своєї чисельної родини (М. Ірчан). — Пор. 2. невті́шний.
НЕВТІ́ШНИЙ (якого неможливо втішити чим-небудь, заспокоїти), БЕЗУТІ́ШНИЙ, НЕРОЗВА́ЖНИЙ. А дервіш усе сидить на тому ж місці, сумний, невтішний (М. Коцюбинський); — Оксано, не горюй отак. Тобі ж не можна: груддю годуєш дитину. — Але Оксана була безутішна (А. Головко); Сумна та нерозважна була тоді Настя (Марко Вовчок). — Пор. сумни́й.
НЕВТІ́ШНИЙ (про важкий психічний стан, почуття, плач і т. ін. — який неможливо втішити чим-небудь, заспокоїти), БЕЗУТІ́ШНИЙ, НЕРОЗВА́ЖНИЙ, НЕРОЗВА́ЖЛИВИЙ, НЕВТИШИ́МИЙ, БЕЗВИ́ХІДНИЙ, БЕЗПРОСВІ́ТНИЙ підсил. (про почуття, стан); РОЗПА́ЧЛИВИЙ (сповнений безнадії, розпачу); НЕЗБУ́ТНІЙ, НЕПОЗБУ́ТНІЙ (про важкий психічний стан — який не минає, якого важко позбутися). Сльози, безпорадні невтішні жіночі сльози обеззброювали його (І. Рябокляч); Весільна пісня крає серце Мар'яні, тьмарить душу, сповнює її безутішним горем (А. Шиян); Сиділа собі (Мотря) та плакала нерозважними, дрібними сльозами... (Панас Мирний); Бідняцькі думи, невтишимі болі Укладені в слова, як сталь, дзвінкі (А. Малишко); Він напам'ять знає скупі, сповнені безвихідної гіркоти речення (Н. Рибак); Скільки горя, скільки безпросвітного смутку в кожнім слові Ярини (О. Левада); — Не чіпайте! — розітнувся її розпачливий зойк (Д. Бузько); Учитель.., з пожовклим лицем і очима, повними незбутньої туги, лише зрідка вимовляв якесь слово (С. Журахович). — Пор. 1. безнаді́йний.
СУМНИ́Й (який відчуває сум; який виражає або навіває сум), СМУТНИ́Й, ЗАСМУ́ЧЕНИЙ, НЕВЕСЕ́ЛИЙ, СУМОВИ́ТИЙ, ЖУРЛИ́ВИЙ, ЖУРНИ́Й, ПЕЧА́ЛЬНИЙ, БЕЗРА́ДІСНИЙ, БЕЗВІДРА́ДНИЙ, НЕРА́ДІСНИЙ, ЗАЖУ́РЕНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, МЕЛАНХОЛІ́ЧНИЙ рідше, СКОРБО́ТНИЙ, СКО́РБНИЙ, СУМЛИ́ВИЙ фольк., ПЕЧАЛОВИ́ТИЙ діал.; ПОСМУ́ЧЕНИЙ (який став сумним — про всіх або багатьох); ТУЖЛИ́ВИЙ, ТУ́ЖНИЙ, ВАЖКИ́Й, СКРУ́ШНИЙ, ТРА́УРНИЙ підсил., ТО́СКНИЙ рідше (який виражає або навіває сум); ЕЛЕГІ́ЙНИЙ, МІНО́РНИЙ розм., ЗАЖУ́РЛИВИЙ рідше (який виражає сумовито-задумливий стан); РЕ́ВНИЙ (пройнятий сумом, гіркотою, болем); ПЛАКУ́ЧИЙ, ПЛАЧЛИ́ВИЙ рідше (про музику, пісню тощо); МАРКІ́ТНИЙ діал. (сумний і незадоволений). Він повернув назад сумний (Панас Мирний); Сидить в темниці в'язень самотний, І скрізь блукає поглядом, смутний (Леся Українка); І журно так, важенько так робиться чумакові на серці — і дума він невеселую думу (М. Коцюбинський); Перед очима ненька. Некваплива, сумовита, вся сива, як голубка (Ю. Збанацький); — Я зроду не журлива і навіть журливих людей не люблю, — обізвалась Соломія (І. Нечуй-Левицький); Тихо ллється журна сповідь найдорожчої в світі людини, яка дала їй життя (І. Цюпа); Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна (Ліна Костенко); Ухопивши голову в долоні, цілими годинами сидить безщасна дівчина непорушно, потонувши в безрадісних думах, як в ранах (Г. Хоткевич); Стара згадала за літами Свою нерадісну сім'ю (П. Воронько); Не можу слухати меланхолійної музики (О. Кобилянська); Скорботна мати; Скорботна музика; Закрилася сумна сторінка Матвійового життя, замовк його скорбний голос (Мирослав Ірчан); Шумить-кипить бульвар. А я сиджу сумливий (А. Кримський); І грав би на сопілочці вербовій Тужливу ту мелодію без слів (І. Франко); Студія.. передавала старі тужні й тягучі пісні (І. Сенченко); Біля другої гармати двоє.. Важкі думки. Чи не останню ніч стоять вони біля грізного свого верстата (О. Довженко); Він.. впіймав скрушний погляд тітки Оксани (Ю. Мушкетик); Повертаючись до монастиря, почули вони тоскний рідкий дзвін (З. Тулуб); Бувало, що й ця самобутня поезія сільського надвечір'я настроювала Кіндрата на елегійний лад (А. Іщук); Ось перший сумний, мінорний акорд (Г. Хоткевич); Ці зажурливі спогади роблять твір ще людянішим (А. Малишко); Він не видержав її плачу ревного — затрусивсь увесь і захлипав (П. Куліш); Тяжку та плакучу заводить він пісню (Панас Мирний); Плачливі співи серце розбивали (І. Франко). — Пор. безнаді́йний, 1. невті́шний.
Словник синонімів української мови