невтішний
НЕВТІ́ШНИЙ, НЕУТІ́ШНИЙ, а, е.
1. Якого важко або неможливо втішити чим-небудь, заспокоїти.
А дервіш усе сидить на тому ж місці, сумний, невтішний (М. Коцюбинський);
Море! о море, море розкішне, Втіш моє серце, серце невтішне! (О. Олесь);
Він [джміль] .. притулився до землі, повернув голову набік і, охопивши її двома лапками, занив, заплакав, мов неутішне дитя (М. Стельмах);
// Надзвичайно сильний, великий своїм виявом.
Сповнюється хата несподіваним невтішним риданням (А. Шиян);
В невтішному горі схилилась над нею [могилою] Ольга Дмитрівна (Ю. Збанацький).
2. Який не втішає, не радує, а засмучує; безрадісний, сумний.
[Зорін (проглядаючи зведення, проходить до кабінету):] Невтішний прогноз (Яків Баш);
Калинка дивиться на стелю, завішану брудним павутинням, колисає сумні, невтішні думки (А. Дімаров).
Словник української мови (СУМ-20)