одуріти
ЗБОЖЕВО́ЛІТИ (стати психічно хворим, божевільним), СПРИЧИНИ́ТИСЯ розм., ОДУРІ́ТИ розм., СТЕРЯ́ТИСЯ розм., ЗВИХНУ́ТИСЯ розм., СКРУТИ́ТИСЯ розм., НАВІДИ́ТИСЯ діал., ЗВАР'Я́ТІТИ діал., ЗВАРІЮВА́ТИ (ЗВАР'ЮВА́ТИ) діал., ПОМІША́ТИСЯ рідко, СКАЗИ́ТИСЯ рідко, ПОМУТИ́ТИСЯ рідко, ТРО́НУТИСЯ рідко, ОБЕЗУ́МІТИ рідко. Молода молодиця, свіжа й рум'яна, збожеволіла з журби та з горя, бо перепечалилась (І. Нечуй-Левицький); Христя збожеволіла. Жінки не могли добрати діла, чого Христя спричинилась? (Грицько Григоренко); (Князь:) Не розумію, що се все значить. Боюсь, що бідна з горя одуріла (І. Франко); (Устин:) Як прийшла звістка, що помер Лавро, то й зовсім стерялася (дівчина) (Ю. Яновський); (Ключар:) Чи ви тут попилися? Що за галас? Ви навідились? Годі! (Леся Українка); — Степане! Чи ти звар'ятів? — кинулась Соломія. — Он роботи скільки, а ти варнякаєш (В. Кучер); Мачуха таки зовсім звар'ювала всім на радість, її відвезено до божевільні (Ю. Яновський); Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь (І. Котляревський); (Старшина:) Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж (І. Карпенко-Карий); Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Панас Мирний); — Альошка тронувся. Побив вікна.. Одвезли в лікарню (І. Микитенко). — Пор. божево́літи, здурі́ти.
ЗДУРІ́ТИ розм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИ розм., ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИ розм., ОЧМАНІ́ТИ розм., ОЧАМРІ́ТИ розм., ОЧМАРІ́ТИ розм., ЗАЧМЕЛІ́ТИ розм., ОШАЛІ́ТИ розм., ОЧУМІ́ТИ розм., УЧА́ДІТИ (ВЧА́ДІТИ) розм., ОШАЛЕНІ́ТИ розм. рідко, ОЧУМАНІ́ТИ розм. рідко, СТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОТУМАНІ́ТИ розм. рідко, ОБЕЛЕНІ́ТИ діал., зневажл. — Недок.: дурі́ти, чмані́ти, шалі́ти, шалені́ти, чумані́ти, тумані́ти. Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі (М. Коцюбинський); Вона, сердешна, одуріла, Вона, небога, полюбила Свого Петруся (Т. Шевченко); (Виборний:) Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? (І. Котляревський); Мчить ось навстріч цей же ошалілий Кульбака, геть очманів від радощів, що вирвавсь на волю (О. Гончар); Улас ледве навіть чув її (князівни) слова: він ніби очамрів і не зводив очей з її пишного лиця (І. Нечуй-Левицький); Від тієї задухи, від галасу, від усієї цієї дикої картини Шаміль зовсім очмарів (Д. Бузько); З того часу, коли граната Взяла у мене друга-брата, Учадів я, осліп, оглух (О. Олесь); Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (К. Гордієнко); — Сто рублів даси? — Що ти, стуманів! Дорого (В. Козаченко); — Зовсім отуманів... Як воно скоїлось — і не вгадає (Л. Глібов); Подивився Гус на па́пи Та й вийшов з палати!.. "Побороли! побороли!.." — Мов обеленіли (Т. Шевченко). — Пор. божево́літи, збожево́літи.
ПА́МОРОЧИТИСЯ (про мозок, розум тощо — втрачати здатність ясно мислити), ЗАПА́МОРОЧУВАТИСЯ, ДУРІ́ТИ, ЧМАНІ́ТИ розм.; ПЛУ́ТАТИСЯ, МІША́ТИСЯ, БАЛАМУ́ТИТИСЯ розм. (перев. із сл. в голові). — Док.: запа́морочитися, одурі́ти, очмані́ти. В усій його постаті вчувалася впевненість бувалого вояка, котрому за найтяжчої скрути не паморочиться голова (Ю. Бедзик); Її молода голова аж запаморочилася (І. Нечуй-Левицький); Від сліз дуріє голова (П. Грабовський); Далебі, від тих суперечок чманіє голова (К. Гордієнко); Чув (Калинович).., що йому в голові починає плутатися (І. Франко); — Ох, в голові мені мішається! — промовляла (Варка) (Марко Вовчок); Яцеві почало баламутитися в голові (І. Франко).
Словник синонімів української мови