оспорювати

ЗАПЕРЕ́ЧУВАТИ що, кому (не погоджуватися в чомусь, висловлювати протилежну думку, доказ), СУПЕРЕ́ЧИТИ кому, ПЕРЕ́ЧИТИ кому, розм.; ОПРОТЕСТО́ВУВАТИ, ОСПО́РЮВАТИ рідко (висловлювати іншу, протилежну точку зору); СПРОСТО́ВУВАТИ (неправдиві факти, закиди тощо); ПЕРЕКРЕ́СЛЮВАТИ (повністю наслідки чиєїсь роботи, чиїсь достоїнства тощо). — Док.: запере́чити, опротестува́ти, оспо́рити, спростува́ти, перекре́слити. Часом Даша перебивала Лукерію Степанівну якимсь запитанням, іноді заперечувала ту чи іншу думку (С. Журахович); Косінський не міг добрати, чи полковник з примхи перечить йому, чи просто знущається з його стратегічних здібностей (І. Ле); Наказ треба виконувати неодмінно.. Вказівку можна опротестувати. А пораду — можна й не брати до уваги (П. Оровецький); — Молода, вродлива, напевно не помилюся, коли скажу — й багата особа... — Неля не спростувала цієї останньої неточності (Ірина Вільде). — Пор. 2. відкида́ти.

Значення в інших словниках

1. оспорювати — оспо́рювати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. оспорювати — -юю, -юєш, недок., оспорити, -рю, -риш, док., перех. 1》 Висловлювати свою незгоду з ким-, чим-небудь, брати під сумнів щось; заперечувати. 2》 юр. Домагатися відновлення свого права на що-небудь через суд.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. оспорювати — ОСПО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСПО́РИТИ, рю, риш, док., що. 1. Висловлювати свою незгоду з чим-небудь, брати під сумнів щось; заперечувати.  Словник української мови у 20 томах
4. оспорювати — ОСПО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОСПО́РИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Висловлювати свою незгоду з ким-, чим-небудь, брати під сумнів щось; заперечувати.  Словник української мови в 11 томах