оцей

ЦЕЙ займ. вказ., ОЦЕ́Й підсил. розм., СЕЙ розм., ОСЕ́Й підсил. діал., ОТЦЕ́Й (ОТСЕ́Й) підсил. заст., ДА́НИЙ розм. Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать. Я до останнього зітхання її не зможу прочитать (В. Сосюра); — Намалюйте мені оцю ніч, — каже до Берестецького Марися Павлівна. — Настрій оцей, і нічну музику неба (О. Гончар); Сей ліс густий був несказанно (І. Котляревський); Мені здається, що віньєта може бути зв'язана не тільки з даною книжкою (М. Коцюбинський).

Значення в інших словниках

1. оцей — оце́й займенник  Орфографічний словник української мови
2. оцей — [оцей] оц'ого, оцим, (на) оц'оуму (оуц'ім); ж. оц'а, оц'ійейі, оуц'ій, оц'ійейу, (на)оуц'ій; с. оце, оц'ого; мн. оуц'і, оцих  Орфоепічний словник української мови
3. оцей — оця, оце, займ., вказ. Підсил. до цей; ось цей.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. оцей — ОЦЕ́Й, оця́, оце́, займ., вказ. Підсил. до цей; ось цей. Тяжко мені, Боже милий, Носити самому Оці думи (Т. Шевченко); Йому починав подобатися оцей немилосердний брехун (М. Стельмах); Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу (О. Гончар).  Словник української мови у 20 томах
5. оцей — Оце́й, оця́, оце́, оцьо́го́, оціє́ї (відм. як цей); от цей, от ця, от це (з різн. знач.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. оцей — ОЦЕ́Й, оця́, оце́, займ., вказ. Підсил. до цей; ось цей. Тяжко мені, боже милий, Носити самому Оці думи (Шевч., II, 1963, 213); Йому починав подобатися оцей немилосердний брехун (Стельмах, І, 1962, 497)...  Словник української мови в 11 томах
7. оцей — Оцей, оця́, оце мѣст. = отсе.  Словник української мови Грінченка