оцей
ОЦЕ́Й, оця́, оце́, займ., вказ. Підсил. до цей; ось цей.
Тяжко мені, боже милий, Носити самому Оці думи (Шевч., II, 1963, 213);
Йому починав подобатися оцей немилосердний брехун (Стельмах, І, 1962, 497);
Зовсім зненацька захопило сьогодні Тоню нове оце почуття, гаряче сколихнуло душу (Гончар, Тронка, 1963, 50).
Словник української мови (СУМ-11)