пеньок
ПЕНЬ (залишок від зрізаного або зламаного дерева), ПЕНЬО́К, ШТУРПА́К діал. (з гострим верхом); КОРЧ (викорчуваний з корінням). В яру шелестіли дуби вікові, На пні засинала сова (П. Воронько); Я сів на вогкий осокоровий пеньок (Є. Гуцало); Невже оці обламані штурпаки були колись садом і цвітом? (М. Стельмах); Наносив (Павло) повну діжку води, врубав дров з старого дубового корча (В. Кучер).
ПЕНЬО́К розм. (залишки зуба), ПЕНЬ розм.; КО́РІНЬ (частина зуба, що міститься в яснах). Запалі щелепи червоніли як кров, не показуючи ні одного і гнилого пенька (Панас Мирний); Верхня його губа відслонила чотири пні передніх зубів (Марко Черемшина).
Словник синонімів української мови