повівання
ПО́ВІВ (віяння вітру), ПО́ДУВ, ПОВІВА́ННЯ, ПО́ДИХ, ПО́РУХ, ПОРИ́В (сильний). Усе в полі росло й зріло в тиші й супокої, все мліло в росах і перших повівах вітерця (О. Сизоненко); Від вітрового подуву розвіялась сива мла над водою (І. Франко); В райцентрі спека розпекла дахи, І все блищить, як скло, і очі ріже, І тільки з поля повівання свіже Станційних яворів чуткі верхи Розгойдує... (В. Мисик); Неначе вітрець подихом зашамотів вершечками очерету та осоки над теплою водою (І. Нечуй-Левицький); Як хочеться підійти до тієї дівчини... Але урочистість, що панує тут, легкий порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна мовчазність усіх присутніх стримують (М. Чабанівський); Вітер розгулювався.. Налітаючи поривами із-за будівель, підпихав Оленчука в спину (О. Гончар).
Словник синонімів української мови