погонич

ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст., ВІЗНИ́ЧИЙ заст., ФУ́РМАН заст., ХУ́РМАН заст., ЗБІРЖА́К заст., ЗБІ́РЖА заст., ЗБІРЖА́НИК заст., МАШТАЛІ́Р заст., БАЛАГУ́ЛА заст., ФІ́РМАН діал., ВІЗНИ́КА діал.; ДРОГА́ЛЬ діал. (той, хто перевозить вантажі на дрогах). — Чи повезете мене до села оце зараз? — спитав я візника. — А чом же?.. До вечора вже й на місці будете, — говорив погонич (І. Нечуй-Левицький); Кучери позлазили з козел, дехто підійшов до знайомих (Панас Мирний); Биндюжник з дровами прямує до центру міста (П. Панч); — Тпрр! — спинив несподівано візниця коней (Л. Яновська); Фурман гукнув на коней, тарантас виїхав з брами (Л. Дмитерко); Хурман порався з фаетоном (М. Коцюбинський); Наум зараз шатнувсь, найняв збіржаника (Г. Квітка-Основ'яненко); Туго натягує віжки машталір (М. Олійник); Заплатив балагулі й привіз доктора з міста (П. Козланюк); Правив візника плечастий, усатий (Марко Вовчок).

ПОГО́НИЧ (той, хто поганяє, супроводжує перев. запряжених або нав'ючених коней, волів тощо), ПОГО́НЕЦЬ діал.; КОНОГІН (при конях). Погоничі раз у раз кричать, поганяючи коні (І. Нечуй-Левицький); Коли війна, то мало не всіх чумаків забирали на війну погонцями — з возами, з волами (збірник "Народні оповідання"); Чуєш, свистять коногони дико і радо в імлу, й кліті з рудою вагони мчать без кінця по стволу... (В. Сосюра).

Значення в інших словниках

1. погонич — пого́нич іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. погонич — Візник, конюх, поганяйло, машталір, кучер, як ім. їздовий.  Словник синонімів Караванського
3. погонич — I -а, ч. 1》 Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). || Те саме, що візник 1). 2》 Той, хто супроводжує худобу, коней, коли їх переганяють куди-небудь. II -а, ч. Рід птахів родини пастушкових.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. погонич — Пого́нич, -ча, -чеві, -чем, -чу! -ничі, -чів, -чам  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. погонич — ПОГО́НИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П.  Словник української мови у 20 томах
6. погонич — ПОГО́НИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав’ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П. Куліш, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
7. погонич — Погонич, -ча м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. І. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні... потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.  Словник української мови Грінченка