погонич —
пого́нич іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
погонич —
I -а, ч. 1》 Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). || Те саме, що візник 1). 2》 Той, хто супроводжує худобу, коней, коли їх переганяють куди-небудь. II -а, ч. Рід птахів родини пастушкових.
Великий тлумачний словник сучасної мови
погонич —
ПОГО́НИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав'ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П.
Словник української мови у 20 томах
погонич —
ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст.
Словник синонімів української мови
погонич —
ПОГО́НИЧ, а, ч. 1. Той, хто поганяє, супроводжує запряжених або нав’ючених тварин (коней, волів і т. ін.). Запрягли [запорожці] коні в ридван, посадили Василя Невольника за погонича і помчали нас із двору (П. Куліш, Вибр.
Словник української мови в 11 томах
погонич —
Погонич, -ча м. 1) Погонщикъ, работникъ, погоняющій воловъ при пахотѣ или у чумаковъ. Рудч. Чп. 90. От він узяв, нарвав війце і підпріг єї, а жінку поставив за погонича. Рудч. Ск. І. 180. 2) Возница. Ляснув погонич пугою, коні... потюпали і зникли з очей. К. Оп. 5.
Словник української мови Грінченка