покорчити

КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Знов його корчило та мучило (Леся Українка); Почув (Іван) ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський); Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди і судомив м'язи (В. Козаченко); Скорбут, сухоти, ломець карлючить дітей і дорослих (З. Тулуб); Руки наче хто пов'язав, а ноги позмикав — не слухаються вашої волі (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. покорчити — поко́рчити дієслово доконаного виду безос.  Орфографічний словник української мови
2. покорчити — -ить, док., перех., перев. безос. Викликати корчі; посудомити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покорчити — ПОКО́РЧИТИ, ить, док., кого, що, перев. безос. Ви́кликати корчі; посудомити. Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. покорчити — ПОКО́РЧИТИ, ить, док., перех., перев. безос. Ви́кликати корчі; посудомити. Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Кв.-Осн., II, 1956, 95); — Треба, то хай сам пришвендяє до мене, — викрикнув [Бурмака].  Словник української мови в 11 томах
5. покорчити — Поко́рчити, -чить гл. безл. Покорчить. Щоб тобі руки покорчило. Ном. № 3719.  Словник української мови Грінченка