покорчити

ПОКО́РЧИТИ, ить, док., перех., перев. безос. Ви́кликати корчі; посудомити.

Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Кв.-Осн., II, 1956, 95);

— Треба, то хай сам пришвендяє до мене, — викрикнув [Бурмака]. — Чи, може, йому ноги посудомило! Чи покорчило? (Загреб., Диво, 1968, 507).

Щоб (хай, неха́й, бода́й і т. ін.) поко́рчило кого, кому що — уживається як лайка.

[Охрім:] А бодай тобі ноги покорчило, стара собака, і чого він причвалав? (Кроп., І, 1958, 150);

Тобі мало було мого сала, так ти ще до людини пристав жувати, щоб тобі язик покорчило! (Тют., Вир, 1964, 144).

Значення в інших словниках

1. покорчити — поко́рчити дієслово доконаного виду безос.  Орфографічний словник української мови
2. покорчити — -ить, док., перех., перев. безос. Викликати корчі; посудомити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. покорчити — ПОКО́РЧИТИ, ить, док., кого, що, перев. безос. Ви́кликати корчі; посудомити. Очі, мов у мертвого, дивляться і не бачать нічого; руки неначе судороги покорчили (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. покорчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість.  Словник синонімів української мови
5. покорчити — Поко́рчити, -чить гл. безл. Покорчить. Щоб тобі руки покорчило. Ном. № 3719.  Словник української мови Грінченка