пособник

СПІ́ЛЬНИК (той, хто, поділяючи чиї-небудь погляди, думки, бере або може взяти спільно з ним участь у чому-небудь), ПРИБІ́ЧНИК, ПОПЛІ́ЧНИК, СПІВУЧА́СНИК (той, хто спільно з ким-небудь бере участь у чомусь); ПОСО́БНИК розм., ПОЛИ́ГАЧ розм., СПІВУМИ́СНИК книжн., ПОСІПА́КА зневажл., ПІДПОМАГА́Ч розм., ПІДСОБНИК розм., ПІДРУ́ЧНИК зневажл. рідше (той, хто спільно з кимсь бере участь у ганебних або ворожих діях). Інстинктом контррозвідниці Ольга відчула в цій людині свого спільника (І. Микитенко); В громаді .. подужували завсігди багатирі з своїми прибічниками та полигачами (Б. Грінченко); (Леся:) Як мало вже зосталося вірних друзів, поплічників! (Л. Смілянський); Бандитський поплічник; Ця Сопля, як прозивали Свєнціцького козаки, насмілилася збити шапку з реєстрового козака, співучасника багатьох славних походів (З. Тулуб); — Співучасник терору, і таким він для мене і вмре! (О. Гончар); Царські посіпаки. — Пор. сора́тник.

Значення в інших словниках

1. пособник — посо́бник іменник чоловічого роду, істота поплічник, посіпака  Орфографічний словник української мови
2. пособник — -а, ч. Той, хто допомагає кому-небудь (перев. у здійсненні підступних, злочинних намірів тощо); поплічник, посіпака.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. пособник — ПОСО́БНИК, а, ч. Той, хто допомагає кому-небудь (перев. у здійсненні підступних, злочинних намірів тощо); поплічник, посіпака. Громада лютувала й викликала старшину та писаря до розправи, але їх не було на селі.  Словник української мови у 20 томах
4. пособник — ПОСО́БНИК, а, ч. Той, хто допомагає кому-небудь (перев. у здійсненні підступних, злочинних намірів тощо); поплічник, посіпака. У Росії свідомі робітники і селяни зрозуміли, що меншовики і есери є пособники білогвардійців..  Словник української мови в 11 томах
5. пособник — Пособник, -ка м. Помощникъ.  Словник української мови Грінченка