почорніти
ЗМАРНІ́ТИ (схуднути, виснажитися від горя, туги, хвороби і т. ін.), ПОМАРНІ́ТИ, ОСУ́НУТИСЯ, ПОДА́ТИСЯ, ЗІВ'Я́НУТИ, ЗІВ'Я́ТИ, ПОВ'Я́НУТИ, ЗБЛЯ́КНУТИ, ПОБЛЯ́КНУТИ, ПРИВ'Я́НУТИ, ЗЛИНЯ́ТИ, ПОЛИНЯ́ТИ, ПОЧОРНІ́ТИ, СПОГАНІ́ТИ розм., ЗАСНИ́ДІТИ діал. — Недок.: марні́ти, осува́тися, подава́тися, в'я́нути, бля́кнути, прив'яда́ти, линя́ти, погані́ти. За ті страшні дні вона змізерніла, змарніла, постаріла (І. Нечуй-Левицький); Все поодцвітало, навіть дівчата мов іспали з цвіту, помарніли (Ганна Барвінок); Тільки його понуре лице осунулось і стало, мов земля, очі запали глибоко (І. Франко); Тільки тепер помітив Дмитро, як за останній час подався старий пасічник (М. Стельмах); Марічка зів'яла, споганіла, лице вкрили зморшки, очі позападали (Є. Куртяк); Очі запали, сама зблякла, змарніла дочка (К. Гордієнко); Без жиру й сонця навіки засниділа дитина (В. Бабляк). — Пор. 1. висна́жуватися, ху́днути.
ПОЧОРНІ́ТИ (стати чорним, чорнішим), ПОЧОРНІ́ШАТИ, ЗЧОРНІ́ТИ, ПРИЧОРНІ́ТИ розм., УЧОРНІ́ТИ (ВЧОРНІ́ТИ) розм. — Недок.: чорні́ти, чорні́шати. Ой, не зникли золотії терни, тільки почорніли, Ой, не всохли кривавії квіти, тільки помарніли (Леся Українка); На обрію показався дим. Він ішов далекою хмарою, почорнішав, підвівся й загув густо до станції (Ю. Яновський); Доцент Крижень враз засумував, аж зчорнів на виду (П. Загребельний); Текля ходила між хлібами, причорніли деякі колоски, жито спрівало від мокречі (К. Гордієнко); Старий Чернігів зеленню вчорнів (А. Малишко).
Словник синонімів української мови