пошепки
ПО́ШЕПКИ (дуже тихо — говорити, розмовляти), ШЕ́ПОТОМ, ПО́ШЕПТОМ розм., НАПО́ШЕПКИ розм. Люде гомоніли тихо, пошепки, неначе вони були не в діброві, а стояли десь у церкві або зібрались на похорон (І. Нечуй-Левицький); — Заспокойся, Корнелій! — вона говорила шепотом, перелякано позираючи на вікна (Ю. Смолич); Мати питалася: — Дитя моє, — питала вона, — чи багато там терпів? — Еге, — одказав він теж пошептом (Марко Вовчок); Перша жінка промовила до нього напошепки: — Йой, чоловіче! А се що таке? (І. Франко).
Словник синонімів української мови