прихилитися
НАХИЛЯ́ТИСЯ (згинати верхню частину тулуба), НАГИНА́ТИСЯ, СХИЛЯ́ТИСЯ, ЗГИНА́ТИСЯ, ПЕРЕГИНА́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХИЛЯ́ТИСЯ підсил., ПЕРЕХНЯ́БЛЮВАТИСЯ діал.; ПОХИЛЯ́ТИСЯ, КЛОНИ́ТИСЯ поет., ЗВІ́ШУВАТИСЯ (перев. над ким-, чим-небудь); ПРИГИНА́ТИСЯ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ХИЛИ́ТИСЯ (низько або близько до кого-, чого-небудь). — Док.: нахили́тися, нагну́тися, схили́тися, зігну́тися, перегну́тися, перехили́тися, перехня́битися, похили́тися, зві́ситися, пригну́тися, прихили́тися. Він низько нахилився, щоб не вдаритись об одвірок (О. Копиленко); З реготом вони побігли до хати, нагинаючись попід тином (І. Нечуй-Левицький); Палиця випала з його руки, і він швидко схилився, щоби підняти її (І. Франко); — Згинаюсь я, розкидала сніг, а під ним лежить якась ганчірка (М. Стельмах); Несподівано перед тачанкою виросло кілька бійців, і один з них.. перегнувся з сідла до Світлани (О. Гончар); Людина, перехилившись корпусом уперед, протискалась крізь дужий вітер з дощем (О. Досвітній); Незчулася (молодиця), як і прядку спинила була й похилилась над нею в задумі (А. Головко); Під вагою чудових мрій її гарна голівка почала клонитися долу у напівсні... (В. Гжицький); Він пригинався між кущами, збираючи дорідні гриби (В. Кучер); На зріст він такий, що, не прихилившися, в двері не пройде (І. Муратов); — Вйо, коні! — шаленіє Левко. — Підвівшись на весь зріст, він розкручує над головою кінець віжок, здригається, хилиться на вибоях і невідомо яким чудом втримується на санях (М. Стельмах).
ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ рідше, ПРИСА́ДЖУВАТИСЯ діал. — Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).
ПОЛЮБИ́ТИ (відчути глибоку відданість, прив'язаність, прихильність до когось, чогось), ПРИВ'ЯЗА́ТИСЯ, ЗЛЮБИ́ТИ розм., ПРИЛЮБИ́ТИСЯ розм.; ПРИХИЛИ́ТИСЯ, ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́ (перев. із сл. серце, душа і т. ін.). У шаті жалібній, дитя покірне Сходу, Я полюбила дах убогого житла (переклад М. Зерова); Дуже прив'язалась (Галя) до маленького Василька — такий втішний був хлопчик (Є. Кротевич); Над дівчачий голосочок І тихую мову Злюбив слухать сиву хвилю В глибокому морю (М. Костомаров); Прицокало, прибилось, прилюбилось... Узяв у голову, чи, може, так — приснилось! Чорняве полум'я, чорняву ту завію Узяв у душу, як блакитний сон (М. Вінграновський); Прокіп Іванович такий був чоловік: як кого не злюбить, то вже йому про його і не нагадуй, а до кого прихилиться, то з душею й тілом (О. Стороженко); Все, все, ..о чім снив в своїх старих днях, до чого сильно прикипіло його серце, — тепер розвівалося димом (І. Франко); У рідну хату повела дівчина бійця, душею приросла до нього, рада поєднати свою долю із ним (К. Гордієнко). — Пор. закоха́тися.
ПРИВ'Я́ЗУВАТИСЯ також із сл. душею, серцем (звикати до когось, рідше чогось, почувати до нього прихильність, любов тощо), ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, ПРИРОСТА́ТИ розм., ПРИСИХА́ТИ розм., ПРИВЕРТА́ТИСЯ діал. — Док.: прив'яза́тися, прихили́тися, прирости́, присо́хнути, приверну́тися. Він прив'язувався до Соломії, що огрядною постаттю нагадувала йому жінку (М. Коцюбинський); Грицько помічав, як Христя стала, мов нехотя, прихилятися до його (Панас Мирний); На подив Павлові, швидше за нього приросла (Марина) до нового місця (Ю. Мушкетик); За те хороше, людяне, що давав йому Сеспель, він непомітно присох до нього серцем (Ю. Збанацький); (Оксана:) А я відразу привернулась До тебе серцем за твою лагідність (Леся Українка).
ПРИХИЛИ́ТИСЯ (схиляючись, обпиратися об когось, щось), ПРИКЛОНИ́ТИСЯ, ПРИТКНУ́ТИСЯ, ПРИВАЛИ́ТИСЯ розм., ПРИСЛОНИ́ТИСЯ розм. рідше. — Недок.: прихиля́тися, приклоня́тися, притика́тися, прива́люватися, прислоня́тися. Василина прихилилась до груші й неначе задрімала (І. Нечуй-Левицький); Розкажу дружині вірній, Приклонившись до рамена, Казку мовою простою... (М. Рильський); Вона приткнулася головою на столі, на кулаці (Панас Мирний); Ногами він уперся в одну стінку траншеї, плечима привалився до другої (Ю. Смолич); Він сів долі і прислонився до стовбура (Леся Українка).
РОЗТАШУВА́ТИСЯ (про одну особу, декількох або багатьох людей — зайняти приміщення для проживання або яке-небудь місце, сідаючи, укладаючись тощо), РОЗМІСТИ́ТИСЯ, УЛАШТУВА́ТИСЯ (ВЛАШТУВА́ТИСЯ), УМОСТИ́ТИСЯ (ВМОСТИ́ТИСЯ), УПОРЯДИ́ТИСЯ (ВПОРЯДИ́ТИСЯ), УПОРЯДКУВА́ТИСЯ (ВПОРЯДКУВА́ТИСЯ), ОСІ́СТИСЯ, ПРИМІСТИ́ТИСЯ, ПРИСТРО́ЇТИСЯ розм., ОТАШУВА́ТИСЯ рідше; ПРИМОСТИ́ТИСЯ розм., ПРИТУЛИ́ТИСЯ розм., ПРИЛІПИ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм., ПРИХИЛИ́ТИСЯ розм., ПРИХИСТИ́ТИСЯ розм. (перев. не дуже зручно, на невеликому, тісному просторі). — Недок.: розташо́вуватися, розмі́щуватися (розміща́тися), улашто́вуватися (влашто́вуватися), умо́щуватися (вмо́щуватися), приміща́тися, примі́щуватися, пристро́юватися, примо́щуватися, мости́тися, приту́люватися, притуля́тися, ліпи́тися, прилі́плюватися, притика́тися. Люди познімали з плечей торби, розташувалися на короткий відпочинок (Григір Тютюнник); Не встигли розміститись у вагоні, як рушив поїзд (Л. Смілянський); З великим гамором дітвора розміщувалася навколо рядна (О. Донченко); Тарас Григорович влаштовувався у густих кущах, витягав з-за халяви крихітну записну книжечку і писав вірші (З. Тулуб); Морозицький знову вмостився у кріслі (О. Лупій); Через вулицю під парканом тісною лавою збились чоловіки, парубки, дівчата.. Над ними другим ярусом впорядились на паркані і поміж темним гіллям дерева діти (С. Васильченко); Молодь почала танцювати при грамофоні, а картярі примістилися при двох столиках (О. Маковей); Я.. сідав у човен і, оташувавшись у вершині, ловив рибу (П. Саксаганський); Зінька.. примостилася на камені, котрий лежав біля самісінького порога (І. Нечуй-Левицький); Голосно каркнула.. ворона. Вона приліпилася на вершечку липи (Ю. Збанацький); В Харкові, в спеку, в театрі "Муссурі" Десь я приткнувся в останнім ряду (Л. Первомайський); Набігається (Цимбалюк) з саженем по полю, прихилиться де-небудь та й поснідає (О. Гончар); Він прихистивсь тоді серед лантухів, вузлів.., серед густої маси спітнілих людей у шинелях, сіряках, лахах (В. Підмогильний).
СЕЛИ́ТИСЯ (влаштовуватися жити — на незаселеному місці, в населеному пункті, в помешканні), ОСЕЛЯ́ТИСЯ, ОСЕ́ЛЮВАТИСЯ, ПОСЕЛЯ́ТИСЯ, ПРИМІЩА́ТИСЯ, ПРИМІ́ЩУВАТИСЯ, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ (ПРИТУЛЮВАТИСЯ) розм., ПРИХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ОСІДА́ТИ, ОСІДА́ТИСЯ розм., РОЗСІДА́ТИСЯ розм., ОСА́ДЖУВАТИСЯ рідше (обирати постійне місце проживання); ПІДСЕЛЯ́ТИСЯ, ПІДСЕ́ЛЮВАТИСЯ (селитися близько до когось або разом з кимсь); ПОМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІ́ЩУВАТИСЯ (займати якесь приміщення під житло). — Док.: осели́тися, посели́тися, примісти́тися, притули́тися, прихили́тися, осі́сти, осі́стися, розсі́стися, осади́тися, підсели́тися, помісти́тися, розмісти́тися. Пішли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись (І. Котляревський); — Я думаю оселитись аж за Дніпром в Лубнах (І. Нечуй-Левицький); Як оселяться у своїй хаті.., то всі примхи та вигадки де й подінуться (Л. Яновська); Вони поселилися в двох різних половинах хати (П. Загребельний); Рухаючись цілими ордами, вони (народи Сходу) осідали поблизу Дніпра (Г. Коцюба); Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику (С. Добровольський); Я, як бачите, кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський).
Словник синонімів української мови