пробуркувати
РОЗБУДИ́ТИ (перервати чийсь сон, примусити кого-небудь прокинутися), ПРОБУДИ́ТИ, ПІДНЯ́ТИ (ПІДІЙНЯ́ТИ), РОЗБУ́РКАТИ розм., ПРОБУ́РКАТИ розм., ПРОКИ́НУТИ розм.; ДОБУДИ́ТИСЯ розм. (після певних зусиль); РОЗШТОВХА́ТИ розм., РОЗТЕРМО́СИТИ розм., РОЗТО́РСАТИ розм. (смикаючи, штовхаючи). — Недок.: буди́ти, розбу́джувати, розбуджа́ти рідко пробу́джувати, пробуджа́ти, підніма́ти (підійма́ти), розбу́ркувати, пробу́ркувати, прокида́ти, розшто́вхувати, термо́сити. Почали півні співати — розбудили. Устала я (Панас Мирний); Мати пробудила його, коли жінка вийшла доїти корову (М. Томчаній); До схід сонця підняв Гаркуша людей на сінокіс (О. Гончар); — Розбуркай дівчат і Охріма.. Тікати треба, — наказувала пані Баличина (З. Тулуб); З того німого забуття, з того очевидячного сну пробуркав його .. регіт і біганина дівчат (Панас Мирний); Цілу ніч прокидало Христю материне тяжке зітхання (Панас Мирний); Господарка мало не повибивала шибок, доки докликалася та добудилася свого чоловіка (Л. Яновська); — Нечипоре, вставай коней напувати, — розштовхував конюх свого сусіда (Григорій Тютюнник); — Вставай, вставай, літ проспиш, — розтермосив він свого друга (В. Собко).
Словник синонімів української мови