підказувати

НАШТО́ВХУВАТИ на що (приводити когось до певної думки, ідеї, мрії тощо, спонукати до якогось учинку), ПІДКА́ЗУВАТИ що і без додатка, НАТИКА́ТИ розм. рідше; НАВО́ДИТИ (наштовхувати на якусь думку, тему розмови, здогад і т. ін.); ПРОКА́ЗУВАТИ що і без додатка (із сл. бажання, совість і т. ін.). — Док.: наштовхну́ти, підказа́ти, наткну́ти, навести́, проказа́ти. — Цей випадок з тобою наштовхнув мене на таку думку (В. Собко); — Як підказує мені інтуїція, нас уже вечеря давно жде (А. Головко); Брак добрих акторів був слабою стороною вистав 1848-1850 років, на що натикає також вищенаведений допис Качковського з Коломиї (І. Франко); Ех, на які тільки думки не наведуть розбурхані почуття (В. Логвиненко); (Олеся:) Завжди ви повчали мене казати так, як мені моя совість проказуватиме (М. Кропивницький).

ПІДКА́ЗУВАТИ (перев. тихо, непомітно для інших говорити комусь те, що він повинен казати), СУФЛІ́РУВАТИ розм., СУФЛЮВА́ТИ розм., ПОДАВА́ТИ зі сл. слова. — Док.: підказа́ти, пода́ти. Коли артист при мені репетирував роль, я підказував йому текст (Л. Смілянський); (Ніна Василівна:) Так це ви — поетноватор? (Юрко:) Новатор? (Савка:) Він, він! Я його знаю! (Ліна:) А ви, будьте ласкаві, не суфлірувати! (Я. Мамонтов); Загубив (суфлер) у зшитку ті слова, які мав подавати (С. Васильченко).

РА́ДИТИ (давати пораду, пропозицію, вказівку тощо), РА́ЯТИ (РА́ЇТИ) розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм., ДОРА́ДЖУВАТИ розм.; КОНСУЛЬТУВА́ТИ (давати консультацію з якогось питання); ПРОПОНУВА́ТИ, ПІДКА́ЗУВАТИ (рекомендувати комусь, як діяти, застерігаючи кого-небудь від чогось). — Док.: пора́дити, пора́яти (пора́їти), нара́яти, нара́дити, дора́дити, проконсультува́ти, запропонува́ти, підказа́ти. Кожний радив, як треба зробити, щоб спіймати бугая, і, як водиться, ті, що радили, самі боялися його ловити (Григорій Тютюнник); Лаврін так і зробив, як йому раяла мати: причепурився, взяв двох старостів та й пішов у Бієвці (І. Нечуй-Левицький); Сава нараджує Маркові гнати корів долом (К. Гордієнко); — Як вам буде тяжко, то спродайте молоді бички! — дораджував Михайло батькові (О. Кобилянська); Марат Нилович охоче консультував хлопців, радив, що і як робити (Ю. Збанацький); — Пропоную нашій веселій Оксанці завжди дбати про те, щоб ніхто не сумував і щоб всі всміхалися (О. Іваненко). — Пор. II. наставля́ти.

Значення в інших словниках

1. підказувати — (нашіптувати комусь те, що він має говорити голосно) розм. подавати, (в театрі) суфлювати.  Словник синонімів Полюги
2. підказувати — підка́зувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. підказувати — г. підповідати; (акторам) суфлювати, суфлерувати, д. суфлірувати.  Словник синонімів Караванського
4. підказувати — див. говорити; націлювати; радити  Словник синонімів Вусика
5. підказувати — -ую, -уєш, недок., підказати, -ажу, -ажеш, док., перех. і неперех. 1》 Тихо говорити, нашіптувати кому-небудь непомітно для інших те, що він повинен казати, вимовляти. 2》 розм. Додавати що-небудь до сказаного кимось, кінчати чийсь вислів. 3》 перен.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. підказувати — ПІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док., що і без прям. дод. 1. Тихо говорити, нашіптувати кому-небудь непомітно для інших те, що він повинен казати, вимовляти. Перша дія пройшла нормально. Макар Григорович нам підказував.  Словник української мови у 20 томах
7. підказувати — Підка́зувати, -зую, -зуєш; підказа́ти, -кажу́, -ка́жеш, -жуть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. підказувати — ПІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док., перех. і неперех. 1. Тихо говорити, нашіптувати кому-небудь непомітно для інших те, що він повинен казати, вимовляти. Перша дія пройшла нормально. Макар Григорович нам підказував.  Словник української мови в 11 томах
9. підказувати — Підказувати, -зую, -єш сов. в. підказати, -жу, -жеш, гл. Подсказывать, подсказать.  Словник української мови Грінченка