підказувати
ПІДКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док., що і без прям. дод.
1. Тихо говорити, нашіптувати кому-небудь непомітно для інших те, що він повинен казати, вимовляти.
Перша дія пройшла нормально. Макар Григорович нам підказував. Ми навмисне стояли біля самої халабуди, щоб усе було чути (Є. Кравченко);
З-за куліс підказують, суфлер вголос читає мені текст ролі, а я мовчки стою (з мемуарної літ.);
Бондаренко тихо підказав йому щось, і Гудзій, на часинку зам'явшись, оголосив: – Слово надається від фракції більшовиків Кузнєцову (А. Головко).
2. розм. Додавати що-небудь до сказаного кимось, кінчати чийсь вислів.
Тільки одного разу .. хазяїн не долічивсь свого ліку і зняв бучу: узвав і злодієм, й пройдисвітом, і голотою; а хазяйка собі підказує та підгукує, та пищить, та верещить (Марко Вовчок);
– То се ви, Павло... Павло... от забув як по батькові. – Федорович, – підказав чоловік (Панас Мирний);
– З п'ятим і шостим полками форсованим маршем рушити..! – раптом несподівано голосно і рішуче підказав Боженко (О. Довженко).
3. перен. Наштовхувати кого-небудь на якусь думку, вчинок, дію і т. ін.
Він, військовий комендант, діє, як велить йому військовий статут і підказує .. совість (С. Чорнобривець);
Те, що знав Бачура з преси, з публічних лекцій, з власного життя і з того, що підказала звичайна інтуїція, тепер підкріплювалося науково (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)