підтверджувати

ВИЗНАВА́ТИ (вказувати на правильність, правдивість чого-небудь), ПРИЗНАВА́ТИСЯ, ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ПОТВЕ́РДЖУВАТИ, СТВЕ́РДЖУВАТИ, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ПРИЗНАВА́ТИ розм. — Док.: ви́знати, призна́тися, підтве́рдити, потве́рдити, стве́рдити, засві́дчити, призна́ти. (Арсен:) Хоч і гірко це визнавати, але ти... ти стала міщанкою! (З. Мороз); Дядькові доводилось... признаватися, що таки збився з лічби (М. Стельмах); — Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид (О. Гончар); (Яшка:) Запросіть товаришів, з якими я тікав з концтабору! Вони потвердять, що я не зрадник (Ю. Яновський); Син його не належить до жодної організації. Він як батько свідчить і стверджує це (Ірина Вільде); Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (І. Муратов); Якщо Ви признаєте, що вона (робота) личитиме до Вашої другої збірки, то — хай вона іде у світ (Панас Мирний).

ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ (наводити факти, докази тощо, засвідчуючи вірогідність, істинність чогось), ПІДКРІ́ПЛЮВАТИ (ПІДКРІПЛЯ́ТИ), ПІДПИРА́ТИ розм. — Док.: підтве́рдити, підкріпи́ти, підпе́рти. — Я вже казав якось про гармонію антиподів, тепер можу підтвердити це явище фактами (М. Чабанівський); Костянтин Нагорнюк свою розповідь підкріплював переконливими цифрами (з газети); Садівник, щоб підперти свої слова якимось доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: — Оце читав? (Д. Бедзик).

СВІ́ДЧИТИ про що (бути, служити доказом чого-небудь), ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ що, ДЕМОНСТРУВА́ТИ що, УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ) на що, ГОВОРИ́ТИ про що, ЗАСВІ́ДЧУВАТИ що, про що, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ПОКА́ЗУВАТИ що, ЯСУВАТИ заст., поет., ПРИСВІ́ДЧУВАТИ діал. — Док.: посві́дчити, підтве́рдити, продемонструва́ти, указа́ти (вказа́ти), засві́дчити, показа́ти, присві́дчити. Вагання, що відбивалося на її обличчі, свідчило про важку внутрішню боротьбу (Ірина Вільде); Ніщо не вказувало на присутність людського житла на цих суворих самітних берегах (О. Донченко); Все це говорило про наближення шторму; Про се краще всього ясують Ваші талановиті праці (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. підтверджувати — (знаходити докази для переконливості чогось) підкріплювати, підкріпляти, підпирати.  Словник синонімів Полюги
2. підтверджувати — підтве́рджувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. підтверджувати — ПІДТВЕРДЖУВАТИ – ПІДТВЕРДЖЕННЯ Підтвердження, р. мн. -ень (чого): підтвердження мудрості, підтвердження правильності висновків. Підтверджувати, -ую, -уєш (що): підтверджувати правильність висновків.  Літературне слововживання
4. підтверджувати — Потверджувати, стверджувати; (фактом) підпирати; (ділом) ПІДКРПЛЮВАТИ; (істину) засвідчувати, свідчити про; (документом) дк. задокументувати.  Словник синонімів Караванського
5. підтверджувати — -ую, -уєш, недок., підтвердити, -джу, -диш, док., перех. і без додатка. Визнавати, засвідчувати правильність, достовірність, істинність чого-небудь. || Доводити достовірність, істинність чого-небудь, підкріплюючи фактами, доказами і т. ін. || Служити доказом правильності, істинності чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. підтверджувати — хохл. (подтверждать) стверджувати  Словник чужослів Павло Штепа
7. підтверджувати — ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док., що і без дод. Визнавати, засвідчувати правильність, достовірність, істинність чого-небудь. [Орлюк:] Від кого ви дістали завдання? [Грибовський:] Від Шредера.  Словник української мови у 20 томах
8. підтверджувати — ПІДТВЕ́РДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДТВЕ́РДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка. Визнавати, засвідчувати правильність, достовірність, істинність чого-небудь. [Орлюк:] Від кого ви дістали завдання? [Грибовський:] Від Шредера.  Словник української мови в 11 томах