розвідач
РОЗВІ́ДНИК (той, хто займається розвідкою, перебуває в розвідці тощо), РОЗВІ́ДУВАЧ, РОЗВІ́ДАЧ розм., ВИВІ́ДАЧ розм.; АГЕ́НТ (офіційна назва таємного співробітника іноземної розвідки); ШПИГУ́Н (особа, яка займається шпигунством, працює на іноземну розвідку); ШПИГ розм., ШПИК розм. (поліцейський агент); РЕЗИДЕ́НТ (представник іноземної розвідки, який осів у межах якоїсь держави). Самієв, вислуховуючи розвідника, тут же віддає офіцерам бойові накази (О. Гончар); — Ну, а як у вас із шляхтою? — спитав він по хвилі, зважуючи кожне цехмістрове слово як відомості розвідувача перед боєм (З. Тулуб); (Долон:) Се правда, я піду в непевну путь... та тільки щит розвідачу завада... (Леся Українка); — Ти горлав сьогодні на все поле, що йдеш на той бік. А є ж на світі й зрадники, і шпигуни, вивідачі, підслухачі! (О. Ільченко); В головному штабі дещо знали про армію Наполеона. В цьому була заслуга Чернишова та інших агентів, що сиділи в Парижі, Берліні, Варшаві (П. Кочура); Ми день і ніч стерегли.. Де який диверсант з'явиться, чи шпигун, чи парашутист — всіх побачимо (Ю. Яновський); Моя пам'ять перебирала цілу галерею шпигів, яких я знав у багатьох городах, але не могла згадати, де й коли я бачив цього добродія (М. Коцюбинський); (Михайлов:) В квартирі Трігоні шпики засіли. Вони його самого узяли І засідку зробили (С. Голованівський); Я пізно помітив, що Василь не вірив в Оскара як у кмітливого, з мужнім характером резидента (П. Автомонов).
Словник синонімів української мови