руб
РЕБРО́ (поздовжній вузький край, бік якогось предмета), ПРУГ розм., РУБ розм. Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Ю. Шовкопляс); Тугим пругом шаблі ударив він по руці (І. Ле); Весла лягли на воду рубом (І. Нечуй-Левицький).
РУБЕ́ЦЬ (шов, що утворюється під час зшивання країв одного шматка тканини з іншим; підрублений край чого-небудь), РУБ рідко. Сорочка з сурового полотна на ньому порвана, трималася на самих рубцях (І. Ле); І руба сухого на йому не осталось (М. Номис).
Словник синонімів української мови