скрипнути

СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) (утворювати звуки тертям верхнього ряду зубів об нижній), СКРИПІ́ТИ. — Док.: проскрегота́ти, проскреготі́ти, скри́пнути. Часом зубами скрегочеш від тоскності за тим, що було (О. Гончар); Аж зубами скрипів, але змовчав (Г. Хоткевич); Він скрипнув зубами і так стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Григорій Тютюнник).

СКРИПІ́ТИ (про металеві, дерев'яні та ін. предмети — утворювати різкі, високі звуки), РИПІ́ТИ, СКРЕГОТА́ТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) підсил., СКРИ́ГАТИ рідше; ЧЕРГОТІ́ТИ розм.; ПОСКРИ́ПУВАТИ, ПОРИ́ПУВАТИ, СКРИ́ПАТИ розм., СКРИПОТІ́ТИ підсил. розм. (час від часу). — Док.: проскрипі́ти, прорипі́ти, скри́гнути, ри́пнути, скри́пнути. Скриплять татарські гарби, запряжені буйволами і верблюдами (О. Стороженко); Трамвай дзвенів, скрипів, брязкотів — їхав (Л. Дмитерко); Ідуть наші круторогі, риплять вози (Марко Вовчок); Рипіли журавлі біля криниць (А. Головко); Веретена хурчали та десь за стіною скреготала снівниця (І. Нечуй-Левицький); Скреготіло залізо, видзвонювали мечі при блискавичних зустрічах (А. Хижняк); В клуні темно.. Стугонить під копитами земля, скригають немазані тачанки (Г. Косинка); А я браму запираю, а брама скрипоче (коломийка).

Значення в інших словниках

1. скрипнути — скри́пнути дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. скрипнути — -ну, -неш, док. Однокр. до скрипіти 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. скрипнути — СКРИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до скрипі́ти 1. Ледве чутно скрипнули двері (І. Франко); Десь скрипнув журавель, брязнуло цеберко (І. Цюпа); Скрипнули колеса вагонів, і поїзд легенько почав відходити (М. Трублаїні); Скрипнули розхитані парти (О.  Словник української мови у 20 томах
4. скрипнути — скрегота́ти (скреготі́ти, скри́гати, скрипі́ти і т. ін.) / заскрегота́ти (заскреготі́ти, скрегну́ти, скрегону́ти, скреготну́ти, скригну́ти, заскрипі́ти, скри́пнути і т. ін.) зуба́ми. Виявляти гнів, роздратування, невдоволення і т. ін.  Фразеологічний словник української мови
5. скрипнути — СКРИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до скрипі́ти 1. Ледве чутно скрипнули двері (Фр., VIII, 1952, 267); Десь скрипнув журавель, брязнуло цеберко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66); Скрипнули колеса вагонів, і поїзд легенько почав відходити (Трубл., Мандр.  Словник української мови в 11 томах
6. скрипнути — Скрипати, -паю, -єш, одн. в. скрипнути, -пну, -неш гл. Скрипѣть, скрипнуть. Нанявся — продався: скажуть дверима скрипати, то скрипай. Ном. № 10386. --------------- Скрипнути см. скрипіти.  Словник української мови Грінченка