скрипнути
СКРИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до скрипі́ти 1.
Ледве чутно скрипнули двері (Фр., VIII, 1952, 267);
Десь скрипнув журавель, брязнуло цеберко (Цюпа, Назустріч.., 1958, 66);
Скрипнули колеса вагонів, і поїзд легенько почав відходити (Трубл., Мандр., 1938, 22);
Скрипнули розхитані парти (Гончар, Земля.., 1947, 136);
Дорош скрипнув ліжком, тихо засміявся (Тют., Вир, 1964, 166);
Скрипнувши чобітьми, легко пройшовсь [Дмитро] по хаті (Стельмах, II, 1962, 328).
Словник української мови (СУМ-11)