соромітник

БЕЗСОРО́МНИК (той, хто не почуває сорому за свої аморальні вчинки, порушує правила пристойності і т. ін.), СОРОМІ́ТНИК рідше, БЕЗСТИ́ДНИК заст., розм. рідше, БЕЗЛИ́ЧНИК діал., СРАМНИ́К заст.; ЦИ́НІК (той, хто відверто зневажає загальноприйняті норми моралі, порядності). — А чого ж ти лізеш, безсоромнику? Рад, що саму дівчину застукав у полі, то вже й лізе!.. — каже вона (Панас Мирний); — Ви не дивіться, мамо, що Гриць такий тихий, а Бога вже не признає, їй-богу. — Мовчав би вже, безстиднику, сам ніколи лоба не перехрестить (М. Стельмах); В храмі мистецтва не місце жодному цинікові (О. Гончар). — Пор. 1. безпу́тник, I. наха́ба, I. негі́дник.

Значення в інших словниках

1. соромітник — соромі́тник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. соромітник — див. нахабний  Словник синонімів Вусика
3. соромітник — -а, ч. Людина, що не має сорому (у 1 знач.), незважає на правила пристойності; безсоромник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. соромітник — СОРОМІ́ТНИК, а, ч. Людина, що не має сорому (у 1 знач.), зневажає правила пристойності; безсоромник. Добре вихована людина може читати все.  Словник української мови у 20 томах
5. соромітник — Соромі́тник, -ника, -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. соромітник — СОРОМІ́ТНИК, а, ч. Людина, що не має сорому (у 1 знач.), зневажає правила пристойності; безсоромник. Добре вихована людина може читати все.  Словник української мови в 11 томах
7. соромітник — Соромітник, -ка м. Безстыдникъ. То паскудник, соромітник, він і батька і матір ні за що не має. Васильк. у.  Словник української мови Грінченка