срамити

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИ розм., СО́ВІСТИТИ розм., СТРАМИ́ТИ розм., СРАМИ́ТИ заст., УСТИДЖА́ТИ (ВСТИДЖА́ТИ) розм., УСТИДА́ТИ (ВСТИДА́ТИ) розм. — Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити (всоро́мити) розм. пристрами́ти, устидати (встида́ти). Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже (Василь) прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); — А ти школяр та й цього не знаєш, — встидала мене бабуся (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. срамити — срами́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. срамити — -млю, -миш; мн. срамлять; недок., перех., заст. Соромити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. срамити — див. страмити  Словник чужослів Павло Штепа
4. срамити — СРАМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. срамля́ть; недок., кого, що, заст. Соромити. [Герцог:] Велю тобі, Трояндо, – схаменись, Моє волосся сиве не срами..! (Є. Кротевич).  Словник української мови у 20 томах
5. срамити — СРАМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. срамля́ть; недок., перех., заст. Соромити. [Герцог:] Велю тобі, Трояндо, — схаменись, Моє волосся сиве не срами..! (Крот., Вибр., 1959, 578).  Словник української мови в 11 томах