сталь
I. СТАЛЬ (твердий ковкий метал — сплав заліза з вуглецем та іншими домішками), КРИ́ЦЯ, ДУЛЕ́ВИНА діал. (міцно загартована сталь); НЕРЖАВІ́ЙКА розм. (яка не піддається ржавінню). Судно.. одягнуте у важку непробійну сталь (О. Гончар); Вигнулась, зашипіла криця.. Гостра пилка, заглиблюючись у дерево, виспівує зовсім так, мов жучок-музичка (М. Стельмах); Нічого, друже, не журися! В дулевину себе закуй (Т. Шевченко). — Пор. I. була́т.
ПА́СМО (пучок волосся), ЖМУТ, ПОВІ́СМО, ПРЯ́ДКА, СТА́ЛКА (СТА́ЛЬКА) розм., СТАЛЬ діал. (довгого волосся). Уклін земний земній твоїй утомі І сивим пасмам серед чорних кіс! (М. Рильський); Вибився з-під картуза крилом грака жмут волосся (А. Шиян); З-під капелюха вибивалося повісмо білого волосся (Ю. Збанацький); — Як засне (чоловік), то сим ножем одріжеш у його прядку волосся і оддаси мені (О. Стороженко); З голови на плечі падали дві довгенькі косички, заплетені в три сталки (С. Чорнобривець). — Пор. па́тли.
Словник синонімів української мови