страмнючий
БЕЗСОРО́МНИЙ (який не почуває сорому, не соромиться за свої аморальні, непристойні вчинки), БЕЗСТИ́ДНИЙ заст., розм. рідше, БЕЗЛИ́ЧНИЙ діал.; СОРОМІ́ТНИЙ, СТИДКИ́Й розм., СТРАМНИ́Й розм., СТРАМНЮ́ЧИЙ підсил. розм. (перев. у знач. лайки, зокрема при звертанні). Карпо, нагнувшись до Віриного вуха, щось їй шепотів, а вона, безсоромна, тільки шарілася ще дужче та дурнувато всміхалася! (А. Шиян); І по труських ланах прослалась пишнота Розпалених пісень безстидної плідниці Про плоть розквітлу й вистиглі літа (М. Бажан); — Шелесь, шелесь по дубині, Шапки хлопці погубили, Тілько наймит не згубив, Удовівну полюбив... — Соромітна, нехай їй лихо! (Т. Шевченко); — А що, сину, кажу тоді, не на моє вийшло? Вона (вдова) усім рівно очима світить, як тобі... Покинь, забудь стидку! (Марко Вовчок); — А, так ти, страмнюча, півнів нищити?! Воно ж курча... Замість вигнати по-хорошому — грудкою?! (Остап Вишня). — Пор. 1. безпу́тний.
Словник синонімів української мови