странник

МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал. Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами (М. Рильський); -. Хто ти? — додав молодший. — Я мандрівник, — сказав подорожній (Н. Рибак); Ходіння по розпеченому брукові, незвичайний шум і гам швидко стомили подорожан (С. Добровольський); Подорожники, котрі величаються, що були в тих краях (на півночі), розказують.. чудні речі (Лесь Мартович); Фантастичні картини дороги чарували серця вічних пілігримів, мрійників, сумовитих бурлак (Т. Масенко); Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові (Леся Українка); І був сей вид для вандрівця німого Мов грім небесний (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. странник — стра́нник іменник чоловічого роду, істота богомолець; подорожній  Орфографічний словник української мови
2. странник — моск. мандрівник мандрика, мандрівник, подорожний, прочанин, див. пілігрим  Словник чужослів Павло Штепа
3. странник — СТРА́ННИК, а, ч., заст. 1. Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин. – Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, – сказав Копронідос (І.  Словник української мови у 20 томах
4. странник — -а, ч., заст. 1》 Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин. 2》 Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. странник — СТРА́ННИК, а, ч., заст. 1. Богомолець, який мандрує по так званих святих місцях і живе милостинею; прочанин. — Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, — сказав Копронідос (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах