странник
СТРА́ННИК, а, ч., заст.
1. Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин.
– Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, – сказав Копронідос (І. Нечуй-Левицький);
Минули ми одну озію, минули другу, третю. Увійшли в чайню [чайну]. Там уже сиділо декілька странників – чаювали (А. Тесленко).
2. Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній.
– Люди добрі! Якби моя воля була, я б і привітав вас, і нагодував, – коли [хіба] ж можна странника не прийнять, не впокоїти? (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)