странник

стра́нник

-а, ч., заст.

1》 Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин.

2》 Той, хто мандрує, подорожує; мандрівник, подорожній.

Значення в інших словниках

1. странник — стра́нник іменник чоловічого роду, істота богомолець; подорожній  Орфографічний словник української мови
2. странник — моск. мандрівник мандрика, мандрівник, подорожний, прочанин, див. пілігрим  Словник чужослів Павло Штепа
3. странник — СТРА́ННИК, а, ч., заст. 1. Богомолець, який мандрує по святих місцях і живе милостинею; прочанин. – Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, – сказав Копронідос (І.  Словник української мови у 20 томах
4. странник — МАНДРІ́ВНИ́К (той, хто мандрує, подорожує), МАНДРІВЕ́ЦЬ, ПОДОРО́ЖНІЙ, ПОДОРОЖА́НИН, ПОДОРО́ЖНИК розм., ОБХОДИ́СВІТ розм., СТРА́ННИК заст., ВОЯЖЕ́Р заст. ірон., ПІЛІГРИ́М книжн. заст., ВАНДРІ́ВНИ́К діал., ВАНДРІ́ВЕЦЬ діал.  Словник синонімів української мови
5. странник — СТРА́ННИК, а, ч., заст. 1. Богомолець, який мандрує по так званих святих місцях і живе милостинею; прочанин. — Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, — сказав Копронідос (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах