строчити
ПИСА́ТИ (графічно передавати на чомусь слова, текст тощо); КРЕ́СЛИТИ, НАКРЕ́СЛЮВАТИ (перев. друкованими літерами); ВИПИ́СУВАТИ (старанно); ВИВО́ДИТИ (перев. із сл. літери, букви — акуратно); МЕРЕ́ЖИТИ (МЕРЕ́ЖАТИ), ВИМЕРЕ́ЖУВАТИ (дрібно, акуратно); ДРЯ́ПАТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм. (нерозбірливо, недбало); БА́ЗГРАТИ зневажл., МАЗАТИ зневажл. (недбало); СТРОЧИ́ТИ (швидко); ЧЕРКА́ТИ розм. (нашвидку, недбало). — Док.: написати, писну́ти, накре́слити, ви́писати, ви́вести, ви́мережити (ви́мережати), надря́пати, нашкря́бати, наба́зграти, настрочи́ти, начерка́ти, черкну́ти. Воронцов дістав аркуш паперу, самописну ручку і наготувався писати (О. Гончар); Креслить він її (назву газети) дуже довго, закреслює і знову креслить (І. Микитенко); Адрес накреслюєм рядки в пошарпані блокноти (І. Гончаренко); Поклали (листа) в конверт — без марки, бо на фронт, — і виписали адресу: номер польової пошти (Ю. Смолич); Рука тремтіла, виводячи на папері літеру за літерою (П. Кочура); Перо моє — пісні мережить (П. Тичина); Згадаю дещо, заспіваю Та й знов мережать захожусь Дрібненько книжечку (Т. Шевченко); — Ти дряпаєш, як курка лапою, — оцінювала мій краснопис Ніна Іванівна (П. Автомонов); Чоловічок.., не відриваючись від паперу, все щось шкрябав, шкрябав пером (О. Гончар); Писар пише, писар маже, так запише, як хто каже (приказка); Збори кінчились. Останні слова Строчив секретар на папері (С. Олійник); Турбай гортав пожовклі сторінки давніх книг і черкав олівцем замітки на аркушиках (І. Волошин).
СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.
ТОРОХТІ́ТИ розм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРІЩА́ТИ розм., ТРІСКОТАТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) розм., ЦОКОТА́ТИ (ЦОКОТІ́ТИ) розм., ТАРАБА́НИТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) розм., ДРІБОТА́ТИ (ДРІБОТІ́ТИ) розм., СИ́ПАТИ розм., СТРОЧИ́ТИ розм., СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ) розм., СОКОТА́ТИ (СОКОТІТИ) розм., СКРЕКОТАТИ (СКРЕКОТІТИ) розм., СКРЕГОТАТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) розм., СОКОРИ́ТИ розм.; ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ШВАРҐОТА́ТИ (ШВАРҐОТІ́ТИ) розм., ШВАРКОТА́ТИ (ШВАРКОТІ́ТИ) розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИ розм., ПОРОЩИ́ТИ розм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИ розм., ЦВІРІ́НЬКАТИ розм., ЦВІРІНЧА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИ розм., ЛЯСКОТА́ТИ (ЛЯСКОТІ́ТИ) підсил. розм. (дуже голосно). — А Пріська вже не мовчала й торохтіла: — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Б. Грінченко); — І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. — Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); — Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! — тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: — Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); — Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, — тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); (Людмила:) Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); (Явдоха:) Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п'яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали (паничі) та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); — Чи думаєте — медицина така складна річ? — джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); — Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Чуєш? — шепнув Шаров, — німці цвенькають (В. Минко); Увійшов (Нечипір) у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ'яненко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить, — Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє — інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). — Пор. 1. базі́кати.
ШИ́ТИ (скріплювати, з'єднувати ниткою), СТІБА́ТИ (СТЬОБА́ТИ) розм.; СТРОЧИ́ТИ (на швацькій машині). Княжні своїй маленькій Сорочечки шила (княгиня). І маленькі рукавчата Шовком вишивала (Т. Шевченко); Сіла (Оксана) край віконця і давай би то шити.. узлика нема, та й не догадається, стібаючи, бо знай у віконце погляда (Г. Квітка-Основ'яненко); Заклавши шитво під голку, стала (Олена) строчити (А. Головко).
Словник синонімів української мови