тління
ТЛІ́ННЯ (руйнування, розпадання від часу, від довгого вжитку, псування), ТЛІНЬ (ТЛІН) книжн., ТЛЯ книжн. У парковому повітрі — дух тління: розкладається минулорічне листя (Є. Гуцало); На те й уваги їм (юнакам) нема, Що їм дорогу перейшла Нещадно смерті грізна тінь І жде в землі холодна тлінь (Я. Щоголів); Вітру живого вдихніть, Чесні, душею одверті, Всупереч тліну і смерті — Нашого вітру вдихніть (І. Муратов).
ТЛІ́ННЯ (те, що розкладається або розклалось), ТЛІНЬ (ТЛІН) книжн., ТЛІ́ННІСТЬ книжн. Пахло передвечірнім степом, і, може, навіть пахло зовсім по-мирному, якби до запахів землі не мішались легкі запахи тління (Ю. Бедзик); Люд.. і поночі простує На гору ту, де мученика тлін (М. Старицький); Світ (у склепі) мене зустрів скупий, сірий. У нас піднявся пах давньої тлінності (Ю. Яновський).
ТЛІ́ННЯ (те, що ледве горить, догоряє), ТЛІНЬ (ТЛІН) книжн. Бульдозер сунувся крізь дим і полум'я. За ним лишилося саме тління, і люди затоптували його, як люте гаддя (А. Хорунжий); Проїдь, мій коню, спроквола Повз чорне згарище села. Таким десь є й моє село, Що тлінню й попелом лягло (М. Бажан); Огонь навали за нами повз, як тліну чадь (В. Сосюра).
Словник синонімів української мови