тьмавий
МА́ТОВИЙ (позбавлений блиску, глянцю), ТЬМЯ́НИЙ, ТЬМА́ВИЙ, ПОМЕ́РКЛИЙ, ПОМЕ́РХЛИЙ (який утратив блиск). Лак від дихання ставав на короткий час матовим (О. Ільченко); Відчував себе втомленим і розбитим. Тому його гарна зовнішність.. нагадувала слабо проявлений позитив на матовому склі (О. Чорногуз); Неспокоєм і тривогою віє від тьмяного полиску зброї (П. Козланюк); За деревами виднілася крита машина бригадної рації, над нею коливалася, поблискуючи тьмавим металом, тонка хворостинка антени (Л. Первомайський); Той померхлий метал ховав у собі багато історій (М. Коцюбинський).
ТЬМЯ́НИЙ (про світло, вогонь тощо — неяскравий), ТУМА́ННИЙ, БЛЯ́КЛИЙ, БЛІДИ́Й, БЛІДНИЙ розм., СКУПИ́Й розм., ПРИМА́РНИЙ розм., ТЬМА́ВИЙ розм., ТЕ́МРЯВИЙ розм., ТУ́СКЛИЙ розм., МЕ́РХЛИЙ розм.; НЕ́МІЧНИЙ, МЛЯ́ВИЙ (ледь помітний); ЗБЛЯ́КЛИЙ, ПОБЛЯ́КЛИЙ, ПРИБЛЯ́КЛИЙ, ПОБЛІ́ДЛИЙ, ПОТЬМЯНІ́ЛИЙ, ПОМЕ́РКЛИЙ, ПОМЕ́РХЛИЙ (який утратив яскравість); ПІДСЛІ́ПУВАТИЙ розм., ПОСЛІ́ПУВАТИЙ розм. (який є джерелом неяскравого світла). Шлях до залізничної колії був ледве освітлений тьмяними вогнями станції й заводу (Ю. Шовкопляс); Над Петербургом туманний місяць недбало розсівав своє багатство (М. Стельмах); Хмари спливли за вершини Казбека і затьмарили місяць. Зникло блякле, тремтливе світло зірок (В. Собко); Місяць блідий крізь туман прозира (І. Франко); І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко); (Іфігенія:) Я сидітиму перед скупим багаттям Недужа тілом і душею хвора (Леся Українка); В примарному світлі свічки його обличчя здавалось зовсім чорним (Ю. Бедзик); При тьмавому світлі, що йде з вікон штабної хатини, видно виступаючі з темряви запінені кінські морди (О. Гончар); При темрявому світлі від маленької лампочки його обличчя здавалося ще блідішим, ще мертвішим (Б. Грінченко); Тусклий каганець не міг продертися через темряву по кутах (В. Стефаник); На заході виприснуло з хмар зимове сонце.. Немічне його проміння золотило сніг (О. Донченко); Десь далеко на сході жевріє обрій поки ще млявим, світанковим вогнем (Н. Рибак); Хоч зорі вже погасли, та маячить і досі побляклий, ущерблений місяць (А. Шиян); Було вже, певне, зовсім над ранок. Поблідла місячна скибка висіла низько над сірим імлистим обрієм (В. Козаченко); Ще де-не-де снували своїми легкими човниками бакенщики, гасили померхлі, вже ледве помітні сигнальні вогні (О. Гончар); В залі міського голови, освітленій підсліпуватою лампою, старшини сиділи на стільцях попід стінами, звісивши патлаті голови (П. Панч). — Пор. неяскра́вий.
ТЬМЯ́НИЙ (про очі, погляд тощо — невиразний), ОЛОВ'Я́НИЙ, ТУМА́ННИЙ, ПРИТУМА́НЕНИЙ, МУТНИ́Й розм., ТЬМА́ВИЙ розм.; ПОТЬМА́РЕНИЙ, ПОТУ́ХЛИЙ, ПОЖУ́ХЛИЙ (який став невиразним). З тьмяних очей наче зійшла полуда, вони прояснилися і засвітились думкою (І. Волошин); Микола відвернувся, підійшов до вікна. Олов'яним поглядом окинув вулицю (П. Кочура); — Ну що болить тобі, донечко, що?.. — А воно тільки дивиться оченятами, туманними від болю, ріже його тим болем (О. Гончар); Його мутні очі дивляться в простір, а усмішка розсовує зморшки (М. Коцюбинський); — Ведіть його, хай ляже. — І Вітю повели під руки, блідого, з потухлими очима (С. Васильченко). — Пор. тьмяні́ти.
Словник синонімів української мови