штих

ВІ́СТРЯ (тонкий загострений або звужений кінець якогось предмета), ШПИЧА́К, ГОСТРЯ́К розм., ШТИХ діал.; ЖА́ЛО (голки, штика тощо). Вийняв голку і продовбав шкіру, Поки вістрям голки не заважив За конець тернини (І. Франко); Біля другого стовпа стояв на трьох ніжках дерев'яний конус.. Позолочений місяць вінчав його вістря (З. Тулуб); Залізні поручні в загорожі замерехтіли не гострими шпичаками, як колись їх робили, а рівними високими колосками, одлитими з чавуну (В. Кучер); Хто може видертися під самий гостряк дзвіниці (І. Микитенко); Колючий штих; Ламають жала ворожих штиків (М. Рильський).

СПИС (холодна зброя — гострий металевий наконечник на довгому держаку), ПІ́КА, РА́ТИЩЕ заст., СУЛИ́ЦЯ заст., ШТИХ заст.; ДРО́ТИК (метальний спис); РОГА́ТИНА (ніж, насаджений на дерев'яний держак). Козаки кинулись битися рукошма. Залисніли козацькі шаблі, заблищали гострі списи (І. Нечуй-Левицький); Одна сотня козаків з піками, шаблями.. гарцювала праворуч і ліворуч транспорту (З. Тулуб); Важне було військо в Гетьманщині .. у кожного мушкетик, ратище, шабля і чотири пістолі (О. Стороженко); Не один кінний козак зважився вискочити в поле та пробувати щастя шаблюкою або сулицею (О. Маковей); Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (А. Хижняк).

Значення в інших словниках

1. штих — штих (275) < польськ. sztych — гравюра [MО,V]  Словник з творів Івана Франка
2. штих — ШТИХ¹, а́, ч., діал. 1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря. 2. заст. Спис. На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (І. Франко); О! Штих Пулавського! (М. Рильський, пер. з тв.  Словник української мови у 20 томах
3. штих — штих 1 іменник чоловічого роду палиця діал. штих 2 іменник чоловічого роду стібок діал. штих 3 іменник чоловічого роду шар землі на одну лопату  Орфографічний словник української мови
4. штих — шти́х → штик  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. штих — штих (штых) вістря, спис, укол, удар чимось гострим, лінія, стежка  Словник застарілих та маловживаних слів
6. штих — I -а, ч., діал. 1》 Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря. 2》 заст. Спис. II -а, ч., діал. Стібок. III -а, ч. Шар землі в глибину, що його можна захопити лопатою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. штих — (від нім. Stich – стібок) одиниця виміру (2/3 см), прийнята в СРСР та деяких країнах для визначення розміру взуття, напр. 42-й номер взуття відповідає довжині устілки 28 см (2/3 х 42).  Словник іншомовних слів Мельничука
8. штих — Штих, -ха; штихи́, -хі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. штих — ШТИХ¹, а́, ч., діал. 1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря. ∆ Як штихо́м доки́нути — дужо близько. 2. заст. Спис. На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (Фр., V, 1951, 275); О!...  Словник української мови в 11 томах
10. штих — Штих, -ха м. 1) Острый конецъ, остріе. 2) Копье, пика. Грин. III. 597. Штихи у суходіл стромляли. АД. II. 19. 2) Стежокъ, стежка. Субітнім штихом шиє для поспіху. Ном. № 6657. 4) Пластъ земли приблизительно въ одну лопатку. Мнж. 194.  Словник української мови Грінченка