штих
ШТИХ¹, а́, ч., діал.
1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря.
2. заст. Спис.
На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (І. Франко);
О! Штих Пулавського! (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).
ШТИХ², а́, ч., діал.
Стібок.
[Цимбальський:] А будьте ласкаві сказати мені, яким ви штихом шиєте? (І. Франко);
Коли не раз сиділа [пані] над своєю роботою й укладала штих за штихом, нитку за ниткою, а з-під її пальців виходили гладенькі червоні листочки й квіти, то й думки її хорошіли й прояснювалися (Н. Кобринська).
ШТИХ³, а́, ч.
Шар землі в глибину, який можна захопити лопатою.
Плюнув [Кукса] на долоню й почав копати. Узяв один штих, другий, але земля була туга (В. Кучер);
Серед садівників був і Іван Луціянович. Ось він ввігнав лопату на весь штих у землю, скинув кашкета, витер спітнілого лоба. Глянув на небо. .. Дощику б оце! (П. Оровецький).
Словник української мови (СУМ-20)