шумкий
I. ШУ́МНИЙ (який видає, утворює шум, відбувається з шумом; сповнений шуму), ШУМЛИ́ВИЙ, ШУМКИ́Й, ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ. Чи вздрію ще, коли струмки — тугі, напористі, шумні — з гори прорвуться на долину? (В. Стус); Бажання втекти від міст, шумливих вулиць розчинилося в сільському спокої (Р. Іваничук); На ходу бійці впадали в забуття, і ввесь цей чорний, шумкий од зливи ліс здавався теж вихопленим із сну (М. Стельмах); Тепер на його садибі гомінка — пробує голоси — шпачина колонія (В. Дрозд); Вони вже не слухали й веселим, гомінливим гуртком зникли (С. Черкасенко).
Словник синонімів української мови