безугавний —
безуга́вний прикметник
Орфографічний словник української мови
безугавний —
-а, -е. Який не вгаває, не перестає, не змовкає; безперервний, невпинний.
Великий тлумачний словник сучасної мови
безугавний —
БЕЗУГА́ВНИЙ, а, е. Який не знає угаву, не перестає, не змовкає; безперервний, невпинний. Земля горіла, двигтіла від безугавних вибухів (Яків Баш); З його [Петруся] приходом принишкла хата завжди виповнялася безугавним щебетом (І.
Словник української мови у 20 томах
безугавний —
БЕЗУГА́ВНИЙ (про які-небудь звуки — який не змовкає, не стихає, лунає безперервно), НЕВГАМО́ВНИЙ, НЕВГАВА́ЮЧИЙ, НЕВМОВКА́ЮЧИЙ, НЕВЩУХА́ЮЧИЙ, НЕМО́ВЧНИЙ, НЕСТИХА́ЮЧИЙ, НЕУГА́ВНИЙ (НЕВГА́ВНИЙ), НЕВГОМО́ННИЙ, НЕВГАВУ́ЧИЙ (НЕВГАВУ́ЩИЙ) розм.
Словник синонімів української мови
безугавний —
Безуга́вний, -на, -не
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
безугавний —
БЕЗУГА́ВНИЙ, а, е. Який не вгаває, не перестав, не змовкає; безперервний, невпинний. З його [Петруся] приходом принишкла хата завжди виповнялася безугавним щебетом (Вол., Самоцвіти, 1952, 41); Земля горіла, двигтіла від безугавних вибухів (Баш, На землі.., 1957, 34).
Словник української мови в 11 томах
безугавний —
Безугавний, -а, -е Безостановочный, неугомонный.
Словник української мови Грінченка