безугавний
БЕЗУГА́ВНИЙ, а, е. Який не вгаває, не перестав, не змовкає; безперервний, невпинний.
З його [Петруся] приходом принишкла хата завжди виповнялася безугавним щебетом (Вол., Самоцвіти, 1952, 41);
Земля горіла, двигтіла від безугавних вибухів (Баш, На землі.., 1957, 34).
Словник української мови (СУМ-11)