вкінці

<�УКІНЦІ> пр., врешті, нарешті; наостанці, наостанку, під кінець, на завершення, обр. під завісу.

Значення в інших словниках

1. вкінці — вкінці́ прислівник незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. вкінці — ВКІНЦІ (УКІНЦІ) – В (У) КІНЦІ Вкінці (укінці), присл. розм. Врешті, нарешті. Максим вкінці замовк (І.Франко); Вигнаний батьком, Рустем навіть вкінці оселився у його (М.Коцюбинський). В (у) кінці, ім. з прийм.  Літературне слововживання
3. вкінці — (укінці), присл., розм. Те саме, що врешті; нарешті.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вкінці — ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм. Те саме, що вре́шті; нарешті. Хто напоумляє людину, той знаходить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком (Біблія. Пер. І. Огієнка); Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О.  Словник української мови у 20 томах
5. вкінці — НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив.  Словник синонімів української мови
6. вкінці — Вкінці́, присл. = наоста́нці  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. вкінці — ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм. Те саме, що вре́шті; нарешті. Вона довго обмовлялась, та вкінці і згодилась (Стор., І, 1957, 362); Вкінці з настанням сумерку все було готове (Фр., V, 1951, 383).  Словник української мови в 11 томах