вкінці
ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм.
Те саме, що вре́шті; нарешті.
Хто напоумляє людину, той знаходить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О. Стороженко);
Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, і старий мусив укінці податися (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)