вкінець
ВКІНЕ́ЦЬ (УКІНЕ́ЦЬ), присл., розм.
Те саме, що вкрай 1.
[Коломійчиха:] Ти ще мені звідкіль? Дивіться?! Аж по вуха заївся черешнями!.. Та що ви мене вкінець грабити [грабувати] хочете? (М. Старицький);
Але ось ударив Лютий студенець. Листячко ошпарив, Погубив [рожу] вкінець (П. Грабовський);
Селяне [селяни] вкінець були перелякані та пригнічені (В. Винниченко);
Парасолька й без того була вкінець поламана (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)