відлуння

Луна, відлунок, відголос, відгомін, відгук, відзвук, відляск, мн. виляски, (не лише грому) відгроми; (у громаді) реакція.

Значення в інших словниках

1. відлуння — відлу́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. відлуння — -я, с. 1》 Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. 2》 В обчислювальній техніці – відображення клавіш, що натискуються на клавіатурі, відповідними символами на екрані.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути – лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (П. Усенко); За далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
4. відлуння — див. луна  Словник синонімів Вусика
5. відлуння — ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі...  Словник синонімів української мови
6. відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с., поет. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути — лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (Ус.  Словник української мови в 11 томах