відлуння

ВІДЛУ́ННЯ, я, с.

1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна.

І чути – лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (П. Усенко);

За далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик);

* Образно. Урочистими співами [щедрівники] так розгойдали село, що воно й досі не вгамувалося, плеще тихим відлунням щедрівок (І. Цюпа).

2. перен. Відгомін якоїсь події, слави серед людей; відгук.

Відлуння слави і неслави Він [поет] чув у звуках кобзарів (М. Рильський);

Відлунням стародавніх часів є звичай православних віруючих тримати вдома “незгасні” лампади (з наук.-попул. літ.);

// Відгомін, вияв якихось почуттів, думок і т. ін.

Намагався [Гриць] спіймати відлуння попередніх роздумів про суть радості (О. Бердник);

// Відображення чого-небудь у чомусь.

Відлунням стародавнього хреста у колі, що символізував земний і небесний вогонь, є німб із хрестом навколо голови (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. відлуння — відлу́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. відлуння — Луна, відлунок, відголос, відгомін, відгук, відзвук, відляск, мн. виляски, (не лише грому) відгроми; (у громаді) реакція.  Словник синонімів Караванського
3. відлуння — -я, с. 1》 Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. 2》 В обчислювальній техніці – відображення клавіш, що натискуються на клавіатурі, відповідними символами на екрані.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. відлуння — див. луна  Словник синонімів Вусика
5. відлуння — ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі...  Словник синонімів української мови
6. відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с., поет. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути — лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (Ус.  Словник української мови в 11 томах