відлуння

ВІДЛУ́ННЯ, я, с., поет.

1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна.

І чути — лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (Ус., Шість, 1940, 8);

Урочистими співами [щедрівники] так розгойдали село, що воно й досі не вгамувалося, плеще тихим відлунням щедрівок (Цюпа, Грози.., 1961, 18).

2. перен. Відгомін якоїсь події, слави серед людей; відгук.

Відлуння слави і неслави Він [поет] чув у звуках кобзарів (Рильський, 300 літ, 1954, 24).

Значення в інших словниках

1. відлуння — відлу́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. відлуння — Луна, відлунок, відголос, відгомін, відгук, відзвук, відляск, мн. виляски, (не лише грому) відгроми; (у громаді) реакція.  Словник синонімів Караванського
3. відлуння — -я, с. 1》 Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. 2》 В обчислювальній техніці – відображення клавіш, що натискуються на клавіатурі, відповідними символами на екрані.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути – лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (П. Усенко); За далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); * Образно.  Словник української мови у 20 томах
5. відлуння — див. луна  Словник синонімів Вусика
6. відлуння — ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі...  Словник синонімів української мови