відлунок

ВІДЛУ́НОК, нку, ч.

Відбитий звук, що долинає здалека; відзвук, луна.

Вітер з моря ніс відлунки гарматних ударів (Ю. Смолич);

В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались несхожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало);

* Образно. І я його [рушник], мов долю, простелив, Мов юності далекої відлунок (А. Малишко).

Значення в інших словниках

1. відлунок — відлу́нок іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. відлунок — -нку, ч. Відбитий звук, що лине з відстані; відзвук, луна.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відлунок — див. луна  Словник синонімів Вусика
4. відлунок — ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал.  Словник синонімів української мови
5. відлунок — ВІДЛУ́НОК, нку, ч. Відбитий звук, що лине з відстані; відзвук, луна. Вітер з моря ніс відлунки гарматних ударів (Смолич, Світанок.., 1955, 558); *Образно. І я його [рушник], мов долю, простелив, Мов юності далекої відлунок (Мал., Полудень.., 1960, 54).  Словник української мови в 11 томах