петля —
[пеит'л’а] -т'л'і, ор. -тлейу, мн. пет'л'і, петеил' дв'і пеит'л'і
Орфоепічний словник української мови
петля —
-і, ж. (мн. петлі, -тель). 1》 Частина мотузки, ремінця, нитки і т. ін., складена кільцем і зав'язана так, що кінці її можна зашморгнути. || перен. Смерть через повішення. || перен., розм. Про тяжке, безвихідне становище. || спец.
Великий тлумачний словник сучасної мови
петля —
ПЕТЛЯ́, і́, ж. (мн. пе́тлі, тель). 1. Частина мотузки, ремінця, нитки і т. ін., складена кільцем і зав'язана так, що кінці її можна зашморгнути.
Словник української мови у 20 томах
петля —
встроми́ти го́лову в петлю́. 1. Повіситися. Аркадій зрозумів, що його поставили перед альтернативою: або самому встромити голову в петлю, або вказати на когось (Ірина Вільде). 2. Опинитися в скрутному, загрозливому становищі з власної вини.
Фразеологічний словник української мови
петля —
ЗА́КРУТ (крутий поворот, вигин — перев. річки, дороги), КОЛІ́НО, ЛУКА́, ЗАЛО́М, ЗА́ВОРО́Т, ЗА́КРУТЕНЬ розм., ЗА́ВЕРТЕНЬ розм., ЗГИН розм., ЗАКРУ́ТИНА діал., МЕА́НДР геол. Поет сідав на лаві в саду.
Словник синонімів української мови
петля —
ПЕТЛЯ́, і́, ж. (мн. пе́тлі, тель). 1. Частина мотузки, ремінця, нитки і т. ін., складена кільцем і зав’язана так, що кінці її можна зашморгнути.
Словник української мови в 11 томах
петля —
Петля́, -лі ж. Петля. ум. петелька.
Словник української мови Грінченка